1 грудня 2009 р.

Після року мовчання

От і пройшов рік, за який встиг відвідати стільки дивовижних міст та ознайомитись з культурними особливостями кожного з них, що навіть якось важко описати стан спустошення, який з'являється після пережитого та невимовленого. Ніби вічність полягає між мною тодішнім і теперишнім. Хочу багато про що сказати, але нажаль слова скупчуються у певну групу і відмовляються від складання у речення, які так зараз необхідні. Та чим більше ненаважуєшься вимовити те довгоочікуване слово, тим далі від тебе втікає час і ти починаєш забувати барвисті дні перебування у казці, яку сам встиг написати до того і повірити в її існування.
Не будучи багатомовним скажу лише тільки те, що кожен може віднести до себе. Повертаючись додому відчуваєш легкість, навіть дихається вільніше, а ковток повітря повністю заповнює легені, не залишаючи вільного місця. Тому, найголовніше, мати той дім, куди можна повертатись і насолоджуватись ним. А окрім всього цього, ти повертаєшься до близьких тобі людей, які дуже дорогі твоєму серцю.