Роки, невтомна пристрасть до життя.

Чому мовчання інколи кажуть краще, можливо тому, що після нього не доведеться червоніти. Стільки часу пройшло після першої публікації і стільки подій унесло життя у вирій небуття, що навіть складно про це мовчати. Можливо, зараз і не найкращий час обмірковувати колишні подорожі, певну закоханість у нові міста, та все ж, здається, говорити треба про ту любов до прекрасного і водночас простого, незлічимого і уявного. Ми гості в цьому світі, і хотілося б, бути не найгіршими. Тож, сподіваюся, що нові історії про звичайне і радісне зможуть розкрити таємниці і мого життя.

Після року мовчання

От і пройшов рік, за який встиг відвідати стільки дивовижних міст та ознайомитись з культурними особливостями кожного з них, що навіть якось важко описати стан спустошення, який з'являється після пережитого та невимовленого. Ніби вічність полягає між мною тодішнім і теперишнім. Хочу багато про що сказати, але нажаль слова скупчуються у певну групу і відмовляються від складання у речення, які так зараз необхідні. Та чим більше ненаважуєшься вимовити те довгоочікуване слово, тим далі від тебе втікає час і ти починаєш забувати барвисті дні перебування у казці, яку сам встиг написати до того і повірити в її існування.

Не будучи багатомовним скажу лише тільки те, що кожен може віднести до себе. Повертаючись додому відчуваєш легкість, навіть дихається вільніше, а ковток повітря повністю заповнює легені, не залишаючи вільного місця. Тому, найголовніше, мати той дім, куди можна повертатись і насолоджуватись ним. А окрім всього цього, ти повертаєшься до близьких тобі людей, які дуже дорогі твоєму серцю.

Яко так було, що все добре закінчилось ("Притча во язицах")

"У світі, який нас оточує, є чимало дивних речей і чим більше коло цих оточуючих, тим більше речей, які унеможливлюють прийняття зрозумілого".

Цінність мандрів

Знаходитися на одному місці, - задовільнятися потребами цього міста, не розкриваючи горизонти, за якими ховається таїна величі і могутності, буденності та огиди, насолоди і врешті спокуси скоштувати щось неймовірно цікаве, а для когось і корисне. Відчувши небезпеку від одноманітності, починаєш шукати, потім, можливо набагато пізніше, коли з'являється можливість вперше познайомитися з подорожжю, враження не такі яскраві, треба звикнути до цього ритму, ввібрати смак тимчасової відірваності і свободи, яка пропонує стати залежним від обставин, в які ми потрапляємо. Згодом така тимчасовість стає настроєвою призмою, крізь яку бачиться світ незабутніх вражень від всього, навіть дріб'язкових зустрічей, асоціацій, або взагалі відчуття розуміння міста і налаштованості на його всеціле сприйняття. Так, крізь раціо обираєш найбільш придатні до свого духу містечка, потім порівнюєш їх і асоціативно обираєш найкраще, бо там є все: люде, присутність яких не дратує тебе більше, ніж відсутність як така; будинки, які по-новому розповідають історію своєї появи; крамниці, де ще можна придбати щось корисне, але не завжди потрібне; ліхтарі, без яких не обходиться кожне місто - бо ..., театри, кінотеатри, музеї, про які поговоримо якось окремо; навчальні заклади, якість знань в яких змінюється з прогресією в різних напрямках в різні періоди їх існування; лікарні - від яких користі не більше, ніж шкоди від згадки про "захворів"; бібліотеки - де є все, але так трапляється, що або в іншому відділу, або "сьогодні неприймальний день", або "без довідки від навчального закладу цю літературу видати не можемо", чи "ви не прописані в нашому місті і тому можете користуватися лише читальною залою", а на зразок цього хочеться сказати просто, "лагідно", тільки одразу згадуєш, нащо цей пафос, сюди треба буде ще повернутися, тому "не можна"; неможливо не сказати і про "забігаловкі" на кшталт сучасних кафе, бістро, кав'ярень, без яких обійтися просто неможливо, а культура їх відвідування так само потребує окремого слова; і врешті церкви - які залишають за собою частку нашого духовного життя. Ніби і не все згадано, але без решти на цьому етапі вже можна і обійтися. Далі, коли збираєш у колекцію відвідування міст, вони здаються примарами того, де усі ознаки твоєї вподоби злились воєдино з єством, і не можуть окремо існувати. Що далі? Нові відкриття! Для чого, коли вже є щось? Ось тут і починаєш шукати. Згодом вбачаєш відмінність у всьому, вона налаштовує тебе на нове прочитання старого пізнання і вводить в світ краси, де вже перестаєш помічати недоліки, бруд, байдужі обличчя, бо врешті-решт ти живий, навколо тебе теж живі, і ти мусиш йти далі, не звертаючи уваги ні на що, бо це і є твоє відокремлене від інших життя, де немає нічого, крім пізнання.